Дора Габе, поезії
Дора Габе, поезії
(з журналу «Всесвіт», №1 за 1972 р.)
СПИНИСЯ, СОНЦЕ
Спинися, сонце,
я ще не готова,
я не готова зустрічати ніч,
я дня свого не завершила.
Я не приборкала ще совісті своєї,
щоб дать їй право на спочинок.
Я тільки-но навчилась говорити
із каменями й деревами
і мудрістю ще їхньою не встигла
наповнити свій день.
Ти ж спонукаєш спочивати —
само заходиш так спокійно і урочисто
з осяяними бескидами Вітоші,
з рум'яними від заходу хатами,
з ілюзіями про грядущий день.
СпинисяІ Дай мені
збагнуть,
як можна спати
у цьому розтривоженому світі,
коли безсоння — совість,
а совість — день.
НЕПРИМИРЕННА
Бентежиш ти мене,
великий Всесвіте,
коли ведеш мої думки до неосяжності своєї!
Земля для тебе лиш краплина,
а в ній же — і моя любов,
і зненависть моя,
і сила в ній моя — але не можу
звеличити я їх
до розмірів твоїх.
Ти дав мені:
і здатність мріяти про твою велич,
і розум, щоб тебе збагнути,
й жадобу осягнуть тебе.
Настане ж день,
я муситиму зникнуть
і знов тобі все повернути.
Дивлюсь на Сяйво
і на Захід сонця,
вбираю твою Вічність
і жду свого кінця,
Непримиренна...
СУПЕРЕЧНІСТЬ
Моя журба — то монотонний дощ,
дзвенить, до світа будячи мене.
А часом — сяйво місяця ясне
моє волосся огортає,
заходячи в мій сон,
і з нього повертає
сльозами тихими...
Почне ж світати,
вікно відкрию навстяж —
і сяйво те летить назустріч дню!
ти, дню юності, труда і сонця!
Ледь птиця пролетить над головою
свої я відчуваю крила.
в дорозі дожене дружина юних сміла —
я прискорюю за нею кроки;
дитячий погляд зустріча мене —
купаюся в його блакитнім джерелі.
А вечоріть почне —
знов повертає смуток,
мов променів пригаслих жмуток,
не темний,
але невід'ємний.
і розумію я: не можу
ані без сонця,
ані без журби!
РІКИ
Новонароджені, круті,
нависли береги над юним озером.
Налякані маленькі деревця
відбилися
в його свічаді,
а білосніжні лебеді
милуються хмаринами в блакиті
і образом своїм у голубій воді,
здивовані своїм подвійним плином.
Це сон, чудовий сон.
Він сниться тут артеріям землі,
її річкам, що вперше припинили
стрімкий свій рух одвічний,
уперше відпочивши,
і снять в часи спокою...
А їхні сни — вже видимі — стають явою...
З болгарської переклав Дмитро Білоус
- Login to post comments
- 395 reads
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.