Ірина Вільде. Василь Ткачук: "Золоті дзвіночки" (Нариси).

Заледве минув рік, а Василь Ткачук збагатив нашу літературу новою збіркою нарисів. Мушу признатись, що я трохи побоювалася за цю нову збірку.

До року нова збірка у тій самій формі, на ці самі теми... Чи зможе Василь Ткачук перерости себе, щоб не наразитися на прикрий кид – мовляв, автор повторюється?

Але ось переді мною «Золоті дзвінки». Дійсно золоті оці дзвіночки, що видзвонюють оцю музику Ткачукового слова.
Вже попередня критика на Ткачукові «Сині чічки» однозгідно підкреслила була сильні національні акорди й активізацію села в його нарисах. Тепер до цих моментів, таких переважних і актуальних сьогодні в нашій літературі, треба додати ще щось: поезію.

Нариси Ткачукові можна читати тільки для самої музики його слова.

Мабуть, Ткачук буде найкращим прикладом, до якої повної гармонії можна звести ідею з мистецькою формою. Коли наші молоді письменники схочуть піти за прикладом наймолодшого Василя й у такій формі будуть нам подавати літературу на українські теми, то й найбільші недовірки врешті переконаються, як багато можна взяти з народу й багато створити для нього ж.
Ось кілька перемінок Ткачукового стилю.

«Подивився на небо, а місяць ясну й холодну долоню поклав йому на чоло».

Скільки після прочитання книжки Ткачукової подивлюсь на місяць, завсіди маю те дивне враження, що на моїм чолі його ясна й холодна долоня.

Або таке:

«Та сонце позолотило їм решту дороги до хати, а потім імило білий день попід пахви й потягло його за темно-синяву бинду гонорних гір».

«...А як місяць (все охочий серед дівиць зір) холодними устами цілував землю та й білив кримінальні стіни з різними написами, тоді поїзд, ніби божевільний парубок, роздерши на грудях сорочку, кинув її під ноги й, нагий, загорілий, оббігав село. І коли скинув гостей на першій станції, то далі ломив срібні крила ночі й утікав назад у міста».
Прекрасний образ своєю гостротою вислову й виразистістю малюнку, а автор його являє небуденний талант!
Купуйте і читайте всі «Золоті дзвінки», навчитесь любити красу слова.

 

1936

Ірина Вільде. Незбагненне серце / Упоряд., вступ. стаття і прим. М.А.Вальо. –  Львів: Каменяр, 1990. – С.225-227.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.