В садах любові вже панує пустота

* * *

В садах любові вже панує пустота,

Плід з'їдений, та змія більш немає!

Лишилась тільки терпкість на вустах,

а шкіра дощ та вітер пречуває...

Навіщо вештаємось злі, непримиренні,

між павутин, з мовчазними вустами?

Іди до мене –

ще можна доторкнутися востаннє

і на прощання подивитись в очі.

Скажу тихенько: "Це було прекрасно!"

Відповіси: "Було прекрасно й боляче..."

Ходім по хмиз, дивись - суха трава,

засохле гі́лля та зів'яле листя,

та мертві обіцянки і слова –

хай прийде полум'я та нас очистить.

Утішні спомини на попелом сідим.

Останнього тепла гіркий шматочок...

 

В садах любові – безпритульний дим,

немов душа, котра уходити не хоче. 

 

 

* * *

В градините на любовта е вече пусто -

изядена е ябълката, няма я дори змията!

остана само вкус тръпчив на устните,

а кожата усеща - иде дъжд и вятър...

Защо стърчим враждебни, наранени,

заключили уста, сред паяжини есенни?

Ела при мене -

да се докоснем опрощаващо,невесело,

да се погледнем най-подир в очите

и да ти кажа тихо: "Бе прекрасно !"

Да кажеш: "Бе прекрасно и мъчително...."

Ела да съберем исъхналата шума

и клонките,които няма да покарат листи,

и мъртвите треви,и мъртвите ни думи -

и нека дойде огънят да ни пречисти!

Последна топлинка! И дълъг нежен спомен

над пепелта от болка и обиди...

 

В градините на любовта се стеле дим бездомен,

като душа, която не иска да си иде!

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.